Аналітична записка щодо викликів у системі реабілітації людей з порушенням зору
Експертні думки та рекомендації надавачів спеціалізованих послуг. БО «Патронум», 2026.
Дослідження підготовлено аналітичним відділом БО «Патронум» у межах проєкту ПРООН «Підтримка інклюзивного відновлення для забезпечення стійкості та безпеки людей в Україні». Експертні думки та рекомендації, викладені в цій публікації, не є офіційною позицією авторів і не обов'язково відображають позицію ПРООН та Державної реабілітаційної установи «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю „Поділля“».
Проблематика і мета дослідження
Повномасштабне вторгнення збільшило кількість травм, зокрема травм органів зору, що суттєво посилило потребу в доступних і зрозумілих маршрутах реабілітації. Це загострює проблему для цивільних та ветеранів із втратою зору, які живуть у віддалених регіонах або не мають близьких, здатних допомогти і супроводити до місця реабілітації.
І фахівці лікарень, і люди, які нещодавно втратили зір, не мають систематизованої інформації про наявні послуги для незрячих (які саме послуги існують, хто їх надає, на якому етапі і як їх отримати), оскільки історично в Україні такі послуги не були частиною медичної системи, що є унікальним для України й інших пострадянських країн. Це актуалізує створення доступних інструментів пошуку надавачів, які можуть допомогти адаптувати побут до нового стану, відновити особисту мобільність та незалежність, навчити самостійно використовувати цифрові технології та засоби комунікації й отримати спеціалізовану психологічну допомогу.
Вищезгадана проблематика зумовлює потребу дослідження думок і рекомендацій надавачів реабілітаційних послуг людям з порушеннями зору як експертів щодо системи реабілітації для швидкого виявлення основних викликів та ефективних інтервенцій для покращення доступу отримання і якості послуг.
Мета дослідження
Ідентифікувати основні виклики в системі реабілітації людей з порушеннями зору, згадані надавачами спеціалізованих реабілітаційних послуг. Результати можуть бути використані для планування ефективної публічної політики щодо реабілітації людей з порушеннями зору, особливо в регіонах, де таких надавачів немає.
Інформація про дослідження
Методи пошуку респондентів та збору даних
- пошук організацій по всіх областях України у відкритих джерелах, зокрема на сайтах державних установ, організацій, у соціальних мережах та через вебпошук;
- запити до державних установ;
- рекрутинг респондентів методом «снігової кулі» для розширення переліку надавачів і виявлення суміжних сервісів;
- напівструктуровані глибинні інтерв'ю з організаціями — надавачами (представниками організації) спеціалізованих реабілітаційних послуг.
Вибірка інтерв'ю
Проведено 98 глибинних інтерв'ю з експертами 60 організацій, що надають спеціалізовані послуги для людей незрячих та з глибокими порушеннями зору. За характером діяльності опитані поділяються на:
- 23 — центри, що надають профільні реабілітаційні послуги людям з порушеннями зору;
- 26 — ініціативи / організації, що надають підтримку на неформальній основі (peer-to-peer, «рівний рівному»);
- 3 — організації, що не забезпечують реабілітацію, але надають суміжні спеціалізовані послуги (наприклад, добір асистивних технологій, спеціалізована юридична допомога тощо);
- 4 — організації, що на момент завершення дослідження не надавали послуг, але планували запуск.
Тривалість: дослідження проведено в січні 2026 року. Виконавець: БО «Патронум».
Законодавчий контекст
Питання фінансування та надання реабілітаційних послуг для осіб з порушеннями зору й іншими травмами регулюється кількома законами, що розподіляють повноваження між різними органами, зокрема між Міністерством охорони здоров'я, Міністерством соціальної політики, Міністерством ветеранів та Міністерством освіти. Визначальними нормативними актами в цій сфері є:
- Закон України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я» № 1053-IX, що вводить поняття медичної реабілітації;
- Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю» № 2961-IV, що вводить поняття соціальної реабілітації;
- Постанова Кабінету Міністрів України № 1060, що вводить поняття адаптації;
- Закон України «Про освіту» № 2145-VIII, згідно з яким реабілітаційні заходи можуть інтерпретуватися як освітні.
Ті самі послуги в секторі неурядових громадських та благодійних організацій не регулюються взагалі, хоча Українське товариство сліпих продовжує фігурувати в деяких нормативних актах як інституалізована громадська організація, наприклад у Законі України № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (вона історично мала монопольну функцію з надання послуг для незрячих за радянських часів).
Наприклад, навчання незрячого навичок володіння білою тростиною, що відновлює мобільність людини, буде інтерпретуватися по-різному в закладах, що належать до сфери повноважень різних міністерств. Таке дублювання відповідальності може порушувати принципи своєчасності та безперервності реабілітації, фрагментуючи маршрут між різними закладами, до прикладу, обласною лікарнею МОЗ, державною реабілітаційною установою Мінсоцполітики, громадською організацією, що уклала договір про надання послуг адаптації незрячим із Мінветеранів, освітньою спеціалізованою школою МОН. Для зручності в цьому звіті використовується термін «реабілітація», що в перекладі з латини дослівно означає «відновлення здатності».
Контекст доступності публічних даних та статистики
В Україні не опублікована державна статистика щодо кількості людей, незрячих та/або з глибокими порушеннями зору. Формально такі функції має виконувати «Централізований банк даних з проблем інвалідності» (ЦБІ) Мінсоцполітики, Мінветеранів. Проте на публічні запити вищезгадані міністерства інформації не надали або надали у фрагментованому вигляді, що унеможливлює подальший аналіз. Експертні інтерв'ю підтвердили, що де-факто повна статистика у вищезазначених реєстрах наразі відсутня.
Найбільш повні дані сьогодні можна отримати через електронну систему охорони здоров'я (ЕСОЗ), доступ до якої забезпечує НСЗУ, шляхом витягу релевантних кодів МКХ за первинно встановленими діагнозами, що пов'язуються з повною і частковою втратою зору. Нижче наведено таку статистичну інформацію за 2021–2024 роки (станом на 13.10.2024). Публічний запит у МОЗ про отримання таких даних за 2025 рік був перенаправлений до ДУ «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України», який повідомив, що такою інформацією не володіє.
Від початку повномасштабної війни, з 24 лютого 2022 року, і до 13 жовтня 2024 року діагноз повної втрати зору отримали 36 тисяч людей, часткової втрати зору — 141,5 тисячі людей, а діагноз глаукоми — 113 тисяч осіб.
Від 2021 до 2024 року спостерігається тенденція до зростання кількості людей, які отримують повну та часткову втрату зору, з кожним роком війни, всупереч масовій еміграції, зниженню народжуваності та збільшенню смертності через війну. Порівняно з 2021 роком частка людей з уперше встановленим діагнозом повної втрати зору зросла в півтора раза, а з частковою втратою — майже у два рази.
Особливо різке зростання помітне у 2023 році порівняно з попереднім: кількість людей, які отримали діагноз повної втрати зору, зросла на 30%, а часткової — на 46%, що збігається в часі з початком масового застосування безпілотних літальних апаратів-камікадзе як на передовій, так і в тилових цивільних зонах. У 2024 році зростання не таке гостре, але збереглося.
| Рік | Кількість людей, тис. | Зміна |
|---|---|---|
| 2021 | 10,3 | — |
| 2022 | 11,0 | +6% до 2021 |
| 2023 | 14,1 | +30% до 2022 |
| 2024* | 16,1 | +14% до 2023 |
| Рік | Кількість людей, тис. | Зміна |
|---|---|---|
| 2021 | 34,7 | — |
| 2022 | 39,0 | +12% до 2021 |
| 2023 | 57,0 | +46% до 2022 |
| 2024* | 67,4 | +18% до 2023 |
Дані щодо діагнозу часткової втрати зору (коди H53.1, H53.0, H54.2, H54.4) без урахування глаукоми.
* Дані отримано з ЕСОЗ за період з 2021 року до 13.10.2024. Остаточна кількість і відсоток у 2024 році спрогнозовані відповідно до середньої кількості людей з отриманим діагнозом на місяць.
Виклики в системі реабілітації людей з порушеннями зору в Україні: експертні думки та рекомендації надавачів
На основі отриманих експертних думок та рекомендацій надавачів реабілітаційних послуг (далі — Надавачі) визначено найбільш згадувані виклики, що створюють перепони для успішної реабілітації людини з порушеннями зору: інституційні виклики, такі як брак кадрів, оцінювання якості їхньої роботи та фінансування реабілітаційних послуг; надання некоректної інформації й ознайомчого навчання на гострому етапі після травми; бар'єри під час перебування у громадах, зокрема відсутність маршруту професійної адаптації та просторові бар'єри через низьку якість засобів доступності.
Фінансова нестабільність як бар'єр у наданні безперервних послуг
Одним з основних викликів для Надавачів була зазначена нестача або нестабільність фінансування, особливо для тих, хто надає послуги на рівні громад. Надавачі стають залежними від одержання грантових коштів, що перешкоджає довгостроковій реабілітаційній підтримці, утриманню фахівців і, відповідно, сталості послуг:
Складно отримувати стале фінансування — це основна проблема! Решту можна вирішити, але утримати команду та забезпечити безперервність надання послуг без сталого фінансування неможливо.
Невеличка організація, як наша, вона від проєкту до проєкту. Я вбачаю недолік у цій, скажімо, моделі, тому що в нас немає сталості.
Додатково це створює нерівний доступ до послуг між різними соціально-демографічними групами через обмеженість цільових аудиторій грантів або виділених державних бюджетів, наприклад на допомогу лише ветеранам або лише внутрішньо переміщеним особам. Так, надавачі мусять відмовляти в реабілітації людям, які де-факто є їхньою цільовою аудиторією, але де-юре не мають відповідних підтверджувальних документів.
Ті, хто отримали травму не внаслідок війни, не дуже розуміють, куди звертатися, бо тепер фокус зазвичай на ветеранах і військових. Це зараз нагальна проблема. Їх просто є дуже багато, а ці люди вже були... Вони вже собі якось хоч трохи дають раду. Ну, а це ж людина, це травма. Це, по-перше, розумієте, її ж зараз не лишиш саму в хаті.
Частина Надавачів без підтримки такого фінансування зберігає стабільність послуг, надаючи допомогу на волонтерських засадах. Водночас це створює свої ризики, зокрема надання неякісної допомоги через брак кваліфікації або зупинку послуг через психологічне виснаження волонтерів:
Навіть волонтери приносять тростини в госпіталі. Вони пробують їх навчити, але допомагають у багатьох випадках неправильно…
Брак фінансування також впливає на проблеми щодо приміщень і матеріально-технічної бази: забезпечення опалення, необхідного для проведення заходів у холодний період, інклюзивності входу та наявності укриття через воєнну ситуацію. Відсутність укриттів, тепла та світла значно обмежує можливості організацій, змушуючи їх призупиняти діяльність і не проводити заходи.
Головна проблема полягає в тому, що і для проведення якихось групових заходів немає безпечних локацій. Евакуація ускладнена, бо нема укриття, а треба кілька десятків людей незрячих евакуювати оперативно...
Будівля без опалення, нема за рахунок чого опалювати.
Від 2002 року держава надавала інституційну фінансову підтримку Всеукраїнській громадській організації «Українське товариство сліпих» без конкурсних процедур. Вона була скасована у 2020 році Постановою Кабінету Міністрів № 166 «Деякі питання надання фінансової підтримки громадським об'єднанням осіб з інвалідністю», а фінансова підтримка громадських організацій осіб з інвалідністю перейшла на конкурсний формат (висновок НАЗК).
З одного боку, це забезпечило рівні умови для отримання фінансування всіма громадськими організаціями. Водночас частина Надавачів наголошує, що через це організації, які надають спеціалізовані послуги за різними типами функціональних порушень, змушені конкурувати за фінансування в громадах між собою, попри необхідність стабільної спеціалізованої підтримки кожній групі. Відсутність стабільних робочих місць також може впливати на зниження інтересу молодих студентів до вибору цього напряму як своєї професії.
Держава влаштовує змагання між організаціями з різними нозологічними групами за одні й ті самі кошти. Для чого це було зроблено, не зрозуміло.
Одним із можливих способів вирішення цієї проблеми в громадах є створення комунальних закладів реабілітації. Наразі в Україні наявний один комунальний заклад на рівні громад — Київська комунальна реабілітаційна установа «Київський міський центр незрячих». Перешкодою для доступу до такого типу закладів можуть бути географічні обмеження за місцем реєстрації проживання, водночас створення таких центрів по всій Україні може забезпечити безперервність реабілітаційних послуг. Такими центрами, зокрема, можуть стати спеціальні школи та навчально-реабілітаційні заклади після проходження курсів підвищення кваліфікації для розширення послуг не тільки для дітей, а й для дорослих. Альтернативою є запровадження вузьких конкурсів у межах найбільш поширених нозологій, зокрема по зору.
Під час реалізації проєкту команда опитала фахівців 6 спеціальних шкіл у Києві, Львові, Одесі, Кам'янці-Подільському, Слов'янську (Донецька область, наразі в онлайн-форматі) та селі Вигода (Івано-Франківська область). Кам'янець-Подільська спеціальна школа вже є учасником експериментального проєкту Мінветеранів і готова надавати послуги ветеранам. Інші школи також підтвердили наявний позаучбовий досвід із незрячими ветеранами, які зверталися по допомогу індивідуально.
Брак кадрів, контролю якості та стандартизованої сертифікації
Інший виклик, згаданий Надавачами, — значний кадровий дефіцит кваліфікованих спеціалістів, які надають послуги для людей з порушеннями зору. Це створює прогалини в послугах і неможливість масштабування. Воєнна ситуація загострює проблему, оскільки частина фахівців продовжує виїжджати за кордон. Як наслідок, підвищується навантаження на наявних фахівців, що може призводити до психологічного виснаження та переходу в інші сфери.
Команди не вистачає. Ми працюємо над створенням повноцінного відділення.
Значна частина людей виїхала за кордон. Тому проблема з кадрами доволі часта. Ну, а рівень зарплат у бюджетній сфері ви самі розумієте.
Історично в радянські часи реабілітаційні заходи для незрячих людей монопольно здійснювало Українське товариство сліпих у процесі підготовки до роботи на підприємствах, де понад 50% працівників становили люди з незрячістю та слабозорістю. Усі обласні організації УТОС повідомили, що наразі не надають професійних реабілітаційних послуг через брак державного фінансування. Водночас реабілітаційний центр УТОС у Києві іноді проводить реабілітаційні табори для ветеранів за появи донорського фінансування.
У Радянському союзі в нас налічувалося 83 заводи та підприємства. Ми виготовляли продукцію згідно з планом за держзамовленням. Після переходу на «ринок» багато закрилося. Зараз ще залишилися 53 підприємства.
У медичній сфері проблему посилює повна відсутність тематики реабілітації незрячих у навчальних програмах університетів, що готують ерготерапевтів, фізичних терапевтів і соціальних працівників, хоча поодинокі університети вже розпочали коригування своїх програм.
Єдиним системним джерелом фахівців є програми університетів за спеціальностями «Тифлопедагог» / «Дефектолог». Усі наявні в Україні лектори курсів підвищення кваліфікації як для ерготерапевтів, так і для тифлопедагогів — люди з профільною освітою «Тифлопедагогіка». Це питання висвітлювалося в дослідженні аналізу ситуації людей з порушеннями зору (Т. Гребенюк, 2023), згідно з яким в Україні спостерігається гостра нестача спеціалістів для реабілітації дорослих людей з порушеннями зору, зокрема відсутня підготовка вчителів-реабілітологів та інструкторів з орієнтування й мобільності.
Водночас фахівці, які вже працюють у системі охорони здоров'я та соціальної політики, не проходять підготовку в роботі з людьми з порушеннями зору, що може призводити до відсутності або неякісних послуг у лікарнях.
У нас, на жаль, у країні немає чітко, де можна повчитися.
Фахівці з дипломами, але без знань — це наша найглибша проблема.
Ця проблема також стосується психологів і психотерапевтів. Психологічні бар'єри є одним з найчастіше згаданих викликів, оскільки впливають на всі етапи: бажання пройти реабілітацію, засвоєння навичок та адаптацію у громадах. Надавачі наголошують на необхідності перегляду навчальних програм усіх фахівців, залучених у систему реабілітації людей з порушеннями зору.
Наразі курси підвищення кваліфікації для фахівців проводять, зокрема, Український державний університет ім. М. П. Драгоманова, Державний реабілітаційний центр «Поділля», Всеукраїнська ГС «Сучасний погляд», ГО «Trinity hub» та БФ «Фундація 03:00». Досвід експертів цих організацій може бути залучений до створення нових компонентів освітніх програм у вищих навчальних закладах.
Надання некоректної інформації про реабілітацію зору під час першого контакту в лікарнях
Надавачі зазначали, що їхні клієнти скаржаться на відсутність обізнаності фахівців на етапі лікування щодо можливостей подальшої реабілітації. Лікарі іноді поширюють неправдиву інформацію про можливість відновлення зору за допомогою новітніх технологій імплантування мозку, розповідаючи про незавершені дослідження. Як наслідок, незрячі можуть отримувати хибне уявлення про перспективи реабілітації та лікування. Брак необхідної інформації призводить до значної затримки в отриманні послуг, впливаючи на психологічний стан, рівень незалежності та мотивацію.
Вони не знають, куди звертатися, який надалі має процес відбуватися і який кінцевий результат. Тобто такого шляху людини, яка втратила зір, прописаного, сформульованого в реабілітаційному плані, для людей немає, їм важко отримати цю інформацію.
Відсутність або затримка спеціалізованої підтримки на гострому етапі після травми також може підвищувати ризик формування повної залежності від інших та збільшувати ймовірність травм під час пересування. Людина може звикати до небезпечних або неефективних способів пересування, що ускладнює подальше навчання орієнтування з тростиною.
І вони ходять, як вони собі звикли до того, оце погано. Перенавчити дуже важко, бо вони адаптувалися вже якось по-своєму і все.
Тому частина Надавачів наголошує на необхідності «послуги першого контакту», тобто підтримки та консультації людей з порушеннями зору ще на ранньому лікувальному етапі.
Що раніше ти заходиш і що раніше починаєш показувати всі можливості, всі перспективи та знайомиш, наприклад, за принципом «рівний рівному» з тими ж цивільними, незрячими, самостійними, реабілітованими, військовими, які вже реабілітувалися, то краще. То реально краще.
На першому етапі немає оцього координатора, який міг би в лікарні надати цю інформацію... Зараз у нас при лікарнях працюють фахівці з супроводу ветеранів, але вони також про незрячих нічого не знають, тому їх треба вчити.
Таку консультаційну роботу варто здійснювати також і з сім'єю, оскільки вона може бути джерелом не тільки сильної підтримки, але й чинником, що гальмує реабілітацію. Проблема гіперопіки й упереджень сім'ї була другою найбільш обговорюваною темою серед надавачів професійних реабілітаційних послуг.
Проблема, чого людина не орієнтується, це вплив родини. Це не дають можливості бути самостійним. Люди не знають, люди бояться. Ну, дуже часто людина не почне ходити з тростиною, бо з якихось причин родина проти.
Відсутність підтримки у громадах і маршруту для професійної адаптації
Надавачі наголошували на проблемі працевлаштування як одній із критичних перешкод для комплексної адаптації людини з повною та частковою втратою зору. Брак активної роботи з громадами зменшує обізнаність щодо професійних можливостей як для самої людини, так і для бізнесів, навчальних закладів і громадського сектору.
Вони починають вірити в себе, а куди йти їм працювати? Дуже мало варіантів. І вони в більшості випадків, я бачу, починають думати, як би їм займатися власною справою.
Ситуація ускладнюється для людей, які проживають у сільській місцевості або мають тільки середню освіту, що звужує варіанти працевлаштування та підвищує ризик соціальної ізоляції:
Зараз дуже складно в селі знайти роботу та домовитися хоч з якимось бізнесом, щоб залучали цю людину.
Надавачі відзначають нестачу державного плану щодо підтримки під час працевлаштування та скоординованої роботи з громадами й бізнесами.
І без чіткої державної стратегії ми цих людей ніколи не витягнемо з домівок на роботу. Самостійно ринок праці, самостійно люди цього не роблять. Це тільки може здійснити чітка державна політика з інтеграції незрячих на ринок праці.
Наразі питаннями працевлаштування займаються різні Надавачі, зокрема проводять додаткове навчання гончарства, масажу або поглибленого засвоєння адаптивних програм для роботи за комп'ютером. Наприклад, дистанційне навчання незрячих програмування надає ГО «Практика інноваційного досвіду», а БФ «Фундація 03:00» провела проєкт працевлаштування незрячих баристами.
Просторові бар'єри у громадах та відсутність інклюзивного дизайну
Одним з викликів Надавачі визначають фізичні просторові бар'єри у громадах та неуніверсальність дизайну публічних просторів, побутових товарів і ліків. Тактильна плитка, написи та знаки в публічних просторах або ліки зі шрифтом Брайля наявні, але часто практично непридатні для використання. До того ж будівельники ігнорують державні будівельні норми (ДБН) щодо контрастності, необхідної для безпечного орієнтування людей із залишковим зором.
З погляду доступності для незрячих, табличок і всього іншого, це профанація. Дуже багато некоректно надрукованого шрифтом Брайля, некоректного розміру, дзеркально надрукованого, загублені слова, загублені літери, в неправильному місці знаходяться. […] А насправді починаєш читати — і там написана абракадабра.
Наприклад, такі самі стовпчики посередині тротуару ставлять. За нормами вони сірі, такого самого кольору, як та плитка, їх не видно людині, яка має порушення зору.
Надавачі зазначають, що для подолання цієї проблеми необхідно залучати людей з порушеннями зору як на етапі обговорення будівельних норм, так і під час погодження будівельних об'єктів, щоб активно їх тестувати та перевіряти.
Треба, щоб ногою відчувалася тактильна плитка. Треба, щоб тростиною відчувалася тактильна плитка. А так не завжди.
Аналогічні проблеми спостерігаються у сфері цифрової доступності, де державні сайти не завжди адаптовані для людей з порушеннями зору:
Так от, сам цей сайт «Доступне місто» недоступний для незрячих, тож якщо людина з порушеннями зору захоче написати, що там щось недоступне, вона не може цього зробити, бо сам сайт для неї недоступний.
Надавачі наголошують на важливості залучення людей з порушеннями зору та експертів під час створення й тестування засобів доступності, а також на посиленні моніторингу й оцінювання якості.
Висновки
- Потреба в послугах реабілітації зростає. Дані ЕСОЗ за 2021–2024 роки показують, що порівняно з 2021 роком частка людей з уперше встановленим діагнозом повної втрати зору зросла в півтора раза, а з частковою втратою — майже у два рази. Це збільшує навантаження на систему реабілітації та суміжні сервіси.
- Державна статистика є фрагментованою і не забезпечує цілісної картини. Формально функцію обліку має виконувати ЦБІ, але на практиці повні та придатні для аналізу дані не надаються. Найбільш повним джерелом став витяг даних з ЕСОЗ за релевантними кодами МКХ.
- Нормативне поле розпорошує відповідальність і фрагментує маршрут клієнта. Повноваження й інтерпретації «реабілітації» розподілені між МОЗ, Мінсоцполітики, Мінветеранів та МОН. Одні й ті самі послуги можуть «переозначуватися» залежно від відомчої належності закладу, що посилює розриви між етапами допомоги.
- Сектор громадських та благодійних організацій майже не врегульований. Минула роль УТОС як інституційного провайдера послуг нівелювалася в процесі деінституціалізації, проте не було сформовано системних програм підтримки реабілітаційних послуг для незрячих на основі європейських стандартів.
- Фінансова нестабільність — базовий бар'єр безперервності послуг у громадах. Залежність від грантів, обмеженість цільових аудиторій фінансування та вимушена опора на волонтерство створюють нерівність доступу, ризики зупинки послуг і коливання якості. Додатковим бар'єром є слабка матеріально-технічна база (приміщення, опалення, укриття, інклюзивність входів).
- Кадровий дефіцит і відсутність стандартизованої підготовки та сертифікації обмежують масштабування. Дефіцит фахівців, міграція кадрів, низька оплата праці в бюджетному секторі та прогалини в університетських програмах підвищують навантаження на наявні команди та ризик вигорання.
- Відсутність коректної інформації під час першого контакту в лікарні та реабілітаційних заходів щодо зору в індивідуальних реабілітаційних планах затримує старт реабілітації, формує хибні очікування, ускладнює перенавчання навичок мобільності, підвищує ризик залежності від оточення та травматизації. Окремим чинником є вплив сім'ї (гіперопіка, упередження).
- Слабка підтримка у громадах, зокрема в працевлаштуванні, ускладнює реінтеграцію. Бракує скоординованої політики та практичних механізмів супроводу на ринок праці, особливо для людей у сільській місцевості та з нижчим рівнем освіти.
- Фізична і цифрова доступність у громадах має формальний характер. Тактильні елементи, маркування шрифтом Брайля, контрастність, а також державні цифрові сервіси нерідко не відповідають реальним потребам. Потрібне залучення людей з порушеннями зору до проєктування й тестування рішень і посилення контролю якості.
Загальний висновок
Для підвищення ефективності реабілітації потрібна цілісна модель маршруту «лікарня → спеціалізована реабілітація → підтримка у громаді», підкріплена даними, стандартизованою підготовкою кадрів, сталими механізмами фінансування та контролем якості доступності.
Нормативні зміни 2025 року, зокрема проєкт поетапної моделі послуг адаптації для ветеранів і можливість залучення фахівців освітніх закладів до реабілітації, потенційно розширюють коло Надавачів і дають змогу раніше починати підтримку. Водночас без спільних стандартів компетенцій, мінімальних вимог до якості та зрозумілого маршруту для отримувача ці інструменти можуть працювати нерівномірно й не знімати системних розривів.
Додаток 1. Усі виклики, згадані під час дослідження
| Тема | Виклик |
|---|---|
| Доступ і логістика | Транспорт і фізичний доступ до послуг, відсутність соціального таксі |
| Доступ і логістика | Відсутність людини, яка буде фізично супроводжувати |
| Доступ і логістика | Відсутня безбар'єрність для незрячих, через що ускладнюється як навчання орієнтування, так і безпосередньо орієнтування |
| Безпека мобільності | Небезпечний «самостійний старт» без навчання |
| Інформація / навігація | Недоступність інформації про реабілітацію, особливо на початку шляху |
| Психологічна адаптація | ПТСР / порушення сну / втрата сенсу життя |
| Психологічна адаптація | Прийняття тростини / нових практик автономності |
| Соціальні реакції | Байдужість або надмірна опіка |
| Соціальні реакції | Низький рівень обізнаності суспільства про людей з порушеннями зору, як варто поводитися з ними |
| Цифрові навички | Цифрова нерівність (вік / залишковий зір) |
| Післяреабілітаційна підтримка | Відсутність підтримки після завершення інтенсивної програми |
| Регіональний контекст | Нерівність доступу в малих громадах |
| Нерівний доступ | Різний доступ для ветеранів і цивільних |
| Адмінбар'єри | Бюрократія як бар'єр входу |
| Засоби реабілітації | Співоплата через низькі компенсації |
| Освіта / праця | Слабкий місток до навчання / працевлаштування |
| Тема | Виклик |
|---|---|
| Кадри | Критичний дефіцит фахівців з орієнтування та мобільності (O&M) / інструкторів |
| Кадри | Дефіцит спеціалістів з асистивних технологій |
| Кадри | Відсутність оптометристів / компоненту «низький зір» у госпіталях |
| Кадри | Недостатні знання фахівців з реабілітації методів, особливо для поранених з додатковими травмами (ампутації, втрата слуху тощо) |
| Рівень знань клієнта | Різний рівень реабілітації пацієнтів — для групових реабілітаційних програм |
| Потужність | Обмежені години / місця / потужності програм |
| Інфраструктура | Поганий стан приміщень / матеріально-технічної бази |
| Безпека / умови війни | Дефіцит укриттів / безпекових рішень |
| Логістика | Відсутність транспорту у провайдерів / супроводу |
| Регуляторика | Ліцензування медичних компонентів |
| Регуляторика | Штатні нормативи / неможливість ввести окремі ролі |
| Сертифікація | Розрив між тим, що треба робити, і тим, що «можна» за сертифікатом |
| Процеси | Слабка внутрішня інтеграція в медзакладах |
| Фінанси | Несталість фінансування (гранти / короткі цикли) |
| Модель послуг | Волонтеризація як «режим виживання» |
| Супровід (кейси) | Перевантаження супроводу паперовою роботою |
| Повноваження | Недостатні повноваження фахівців супроводу |
| Тема | Виклик |
|---|---|
| Координація / маршрут | Відсутність наскрізної інфраструктури (єдиного входу) |
| Координація / маршрут | Немає протоколів і чіткого маршруту (особливо для ветеранів) |
| Інформування | Неефективні канали первинного інформування / направлення |
| Державна рамка | Відсутність державної програми реабілітації зору |
| Дані та планування | Нестача статистики / даних про потреби |
| Освіта кадрів | Прогалини у профосвіті (зміст, стандарти, роль «гарантів») |
| Підвищення кваліфікації | «Хаотичність» навчання, залежність від донорів |
| Нормативна мова | Термінологічні / стандартні «сліпі зони» |
| Безбар'єрність (якість) | Розрив між нормами і виконанням |
| Доступність інформації | Недоступність офіційних сайтів / сторінок для незрячих |
| Регіональна спроможність | Сильна залежність від локальних лідерів / осередків |
| Інституційна база | Закриття / звуження освітніх інституцій (школи / осередки) |
| Фінанси: засоби | Непропорційні компенсації допоміжних засобів |
| Фінанси: послуги | Нестача бюджетування послуги супроводу |
| Тема | Виклик |
|---|---|
| Війна / інфраструктура | Обстріли, блекаути, прикордонні ризики |
| Простір / середовище | Небезпечне та недоступне міське / медичне середовище |
© 2026 Patronum Foundation / БО «Патронум». Усі права захищено. Використання матеріалів — лише з письмової згоди БО «Патронум». Контакт: contact@patronum.foundation.